Студійний чат

ВОЛОДИМИМР СВІДЗІНСЬКИЙ ЯК БІЛИЙ ДУХ, МЕТАВСЯ СНІГ... Як білий дух, метався сніг, І раптом склав блискучі крила, І знемощів, і ничма ліг... Невже звестись йому несила? Здавалось, тільки на часинку Лицем припав він до землі; Здавалось, вітер оддалі Його підніме, як хустинку. Аж ні! Упавши на бур'ян, Лежить холодною марою, І ним побілений курган Його здається головою. Ну що ж? Плямуйте ніжне тіло, Топчіть одеж його срібло, І ріжте полозом, і сміло Клейміть незаймане чоло, — А він, коли настане час, Вмить перекинеться потоком І дзвінко посміється з вас, Зливаючись з Дніпром широким. 13.12.1940