Чат Олександра Беспалого

Рубрика #НашіГерої «Після першого бою я зрозумів: головне — зробити перший крок». Ярослав на позивний «Амбал» — офіцер 210 Штурмового, який вирішив стати військовим ще у підлітковому віці. Дядько Ярослава загинув під час Антитерористичної операції. Тоді хлопець зрозумів, що хоче присвятити життя захисту держави. Він вступив до ліцею імені Героїв Крут у Львові, а потім — до Національної академії сухопутних військ. 🗣 «Військова освіта дала хорошу базу. Але справжній досвід я переймав безпосередньо у своїх командирів», — ділиться Ярослав. За його плечима — бої в Ірпені, Бучі, Гостомелі. Побачене після російської окупації Київщини остаточно сформувало бажання нищити загарбника. Пізніше були завдання на Харківщині та Запорізькому напрямку. Ярослав виходив на позиції нарівні зі своїми підлеглими, брав участь у штурмах, зачистках і рейдових діях. 🗣 «Я не хотів бути командиром, який дивиться на поле бою виключно через екран дрона. Адже офіцер насамперед відповідає за людей», — стверджує Ярослав. Найважчим випробуванням для себе він називає бій у Степногірську. Там разом із побратимами Ярослав дві години відбивав штурм переважаючих сил ворога, був поранений. Далі — вісім місяців лікування, сімнадцять операцій і тривала реабілітація. Попри це, Ярослав повернувся до строю. 🗣 «210-й штурмовий для мене — це братерство, сім'я і пам'ять про тих, хто віддав життя за Україну», — каже він. Ярослав «Амбал» нагороджений орденами «За мужність» ІІІ та ІІ ступенів, медаллю «За військову службу Україні» та відзнакою «За поранення». Втім, своїми головними здобутками він вважає людей, із якими має честь воювати пліч-о-пліч. Пишаємося побратимом! У кожного своя історія. У всіх нас — спільна мета!