Сіпласпластик
До слова про втрачені технології, які ми з друганом днями відродили з попелу.
Треба було перекинути великі файли (в ідеалі навіть більш ніж один раз). Як це зробити в сучасному світі? Ну, можна залляти кудись у хмару й зашарити. Але це якось тупо, бо спочатку, виходить, один туди заливає, а потім інший стягує — довго, незручно, ще й потребує чужих серверів.
Можна використати Syncthing, але ж він саме для синхронізації. Якщо один хоче поділитися терабайтною текою, а іншому зараз треба лише один файл звідти, то воно ж все одно все посінкає. Налаштовувати вибіркову синхронізацію головняково, доведеться якось по теках то все розпихувати, просити один одного — забагато роботи на рівному місці.
Якщо взяти FTP, то він суперповільний і з кепським пошуком. Можна звісно файловий HTTP-сервер задеплоїти — якийсь copyparty абощо — та це зовсім неспортивно й нецікаво. А умовний IPFS навпаки — забагато присідань треба зробити, та й пошук теж не альо.
AirDrop той же вимагає, щоб пристрої були фізично поруч. Аналоги на кшталт Taildrop існують, але воно в стані альфа вже роки, та й не надто стабільне — якщо звʼязок переривається, то потім тільки спочатку пересилати.
Гіпотетично можна використати торенти, які проблему перерваного завантаження чудово вирішують. Але торенти не надто самостійна технологія, бо треба якийсь трекер, треба ті торенти туди публікувати тощо. Як це все убезпечити — окреме питання.
Загальну ситуацію чудово підсумовує оця цитата невідомого автора:
сукааа чим блядь зумери файли кидають, невже якимсь тіктоком нахуй
Вочевидь це слушний момент, щоб згадати технології дідів… і мій дружбан згадав! Технологію, яка колись була популярніша за сам Інтернет! Технологію, що в декого викличе теплих почуттів не менше за виступ Лелеки. Не просто технологію — цілий культурний прошарок епохи розквіту локальних мереж в Україні…
5 · 779 ·