коментарі "ше Ніц"

Дата___ Підпис___

Може, у такому випадку не варто взагалі перекладати твори повністю, а радше орієнтуватися на "ключові уривки" й справді випускати хрестоматії/антології?

Я вважаю, що так і є. Принаймні на етапі перших кроків (а ми саме на цьому етапі знаходимося). До прикладу, що стосується царини моїх зацікавлень, я глибоко переконаний, що переклад умовного підручника Кимліки "Contemporary Political Philosophy. Introduction" є на цьому етапі більш нагальною освітньою потребою, аніж переклад "Теорії справедливости" Ролза. При всій моїй повазі до останнього. Це ж просто питання пріоритетів та спроможностей. Коли заповнимо прогалини принаймні базової освітньої літератури за темою, можна братися і за повні переклади класичних речей з цієї теми. Не знаю, як там у інших темах, але у випадку аналітичної політичної філософії мені така настанова видається доволі переконливою.

'Підручники' - це ще один (у контексті цієї розмови - третій) підхід. Вони потрібні, безумовно, але не вони не замінять першоджерел, особливо, для студентів філософських факультетів.

Якщо звертати увагу на потреби спільноти, то будемо публікувати тільки переклади таких видатних філософів, як джордан пітерсон, ніколандо і жижек, а також антології/хрестоматії для невмілих студентиків. Іващенко все правильно вам написав, бігме

Для повноти залишу тут те, що писав у чаті "Вправок": Іван Іващенко має рацію: в осерді таких проєктів передовсім лежить суто власний інтерес самого перекладача/дослідника. Моя ж теза якраз і полягає у тому, що це ну дуже вже самозакоханий підхід до інтелектуальної праці. Пасувало би не лише про себе і свою втіху думати, а по змозі й за інших людей. Зрештою, ніхто ж не закликає до якоїсь самопожертви. Нічого не не заважає займатися "суспільно орієнтованим перекладацтвом" за напрямком своїх зацікавлень. Чи це "колективізм"? Та ні. Не більшою мірою, ніж якісь заклики до волонтерства чи ще якихось інших суспільно орієнтованих форм діяльности.

#Записки Знову про перекладацькі справи Позаяк минулий допис спричинився до вкрай гострих дискусій щодо різних перекладацьких настанов, мушу прояснити певні моменти щодо того підходу, який обстоюю я. Деякі з них можуть видатися очевидними (і мені самому вони такими видаються), але вважаю за потрібне однаково їх увиразнити, адже з огляду на деякі відповіді на мій допис ці моменти я явно висвітлив недостатньо чітко. Суспільно орієнтований підхід до перекладу є передовсім відповіддю на питання перекладацьких пріоритетів в умовах, коли, з одного боку, (а) у спільноти є низка вкрай гострих потреб, а з іншого боку, (б) бракує інтелектуальних ресурсів, щоб їх задовольнити. Під “інтелектуальними ресурсами” я тут маю на увазі передовсім ту кількість часу, яку фахівці можуть присвячувати перекладу. По суті, теза про брак цих ресурсів зводиться до банальної тези, що фахівців мало, а ті, які є, мають чимале навантаження і поза перекладом. Цілком осяжна проблема, у якій можна легко пересвідчитися, поглянувши, скільки людей у нас займається тією чи тією темою. Рідко їх буде більше 1-2. Під “потребами спільноти” я маю на увазі брак перекладів класичних текстів та майже цілковиту відсутність довідкової чи навчальної літератури з більшости тем у філософії. Знову ж таки, йдеться про цілком осяжну проблему, з якою стикався всякий, хто намагався познайомитися хоч з якоюсь темою філософії українською мовою. Відповідно, коли я говорив про “добро спільноти” я передовсім мав на увазі забезпечення ось цих базових освітніх потреб. Суть суспільно орієнтованого підходу вкрай проста: у цих умовах варто робити наголос на тих перекладацьких проєктах, що задовольняють нагальніші потреби студентства та освіченого читацького загалу. Проілюструю цей підхід гіпотетичним прикладом. Уявімо, що переді мною постає вибір: 1) Перекласти "Теорію справедливости" за найвищими академічними стандартами. Скажімо, це в мене займе 5 років. 2) Перекласти Ролзову працю "Справедливість як чесність. Новий в

Звучить раціонально і доволі аргументовано. Мені такий підхід також близький. Дякую за думки

Думаю, «академічні переклади» тут згадано в контексті розмови про Декартові «Пасії душі», з якої й почалося обговорення; ну і в ширшому контексті, дотичному зокрема до політики видавництва «Синтеза», а також частини представників філософсько-перекладацької спільноти, які якраз-таки наголошують на академічних стандартах. Декотрі з цих представників до того ж схильні вважати будь-які інші формати перекладу за незадовільні/неякісні, ба навіть «халтурні».

Тоді це також може бути прикладом іншої крайності. З одного боку - академічні переклади, які забирають багато часу, а з іншої назвемо їх 'непрофесійні переклади', які нікуди не годяться...

Вочевидь. У своєму підході я все-таки передбачаю, що ми аж ніяк не жертвуємо якістю самого перекладу задля якоїсь швидкости.

Я розумію про що йдеться... Але якщо це не твоя дисципліна, то іноді хочеться прочитати одного класика, а не занурюватися і всю її історію

Тоді хто заважає спочатку видавати професійний переклад, а потім його дотягувати до академічного видання? Чому так не робиться?

Та ніхто наче не заважає. А чому так не роблять? Я теж не знаю. Можливо, через перфекціонізм