Екзистенційна віршотерапія Chat

Талановито!

Гарно!

Дякую !

Кидаю листя з могили. Сонцем весняним нагріту Жалібно очі зросили Товщу поверхні граніту. Спогади пахнуть минулим, Дати читаються добре. Голкою наче штрикнули Скроню прорізало болем. Словом зривається прісним: «Батько…» одна домовина. Серед неприйнятих істин Смерть забирає невпинно. Чую, крізь ранішню втому Доторк й на видиху гмукнув. Глянув, то пес незнайомий, Мордою втупився в руку…

💔

До сліз... Фінал трохи зігріває серце🥺❤️

Гарно і щемно дуже

Здравствуйте 👋 Я из Holi Agency. Нам очень понравился ваш контент, хотим предложить рекламу, напишите - @Agecny_partners

Я мов серпанок із неораних полів: Роздмуханий приземними вітрами. Колись від променю осіннього бринів І далі б міг із радістю літати. І слухати вільшанки перемінний спів, Пронизаний до сутності діброви. Дивитися, як сітку хрестовик наплів Загарливо поміж гілок кленових. Та сум не тоне повним розтином повік, І сивий біль не ссе у підребер’ї. І день не пахне, мов волошки польові, І не буяють оси обережні. Лиш сива пам'ять клеюватим язиком Облизує старанно силу лихослів’я. І все частіше відчувається кругом Холодним вилиском біди опісля.

Загарливо?)

Саме так )

Післяобідня неділя виявилася дощовою. В кафе «Ваніль» всі столики були зайняті. Самотньо сидів у кутку біля вікна, гортаючи сторінки повій у розділі індивідуалки. Після розлучення з колишньою минув уже тривалий час, образи потихеньку зарубцювалися, і на День народження захотілося маленького свята. Анкети Карін, Лер і Крістін в основному нічим не відрізнялися, крім імен і кількості послуг. Тим часом відчинилися двері та увійшла дівчина, років під тридцять. Краплі дощу на волоссі личили їй. Вона озирнулася в пошуках вільного місця. Декілька секунд вагань — здійнявшись зі стільця, підійшов до стійки. — Є вільне місце, сядеш поруч? Очі кольору антрациту уважно обдивилися. — Гаразд. Голос між мецо-сопрано і контральто викликав приємний холодок. — Що будеш? — Макіато та зефір. — Сідай, я принесу. Повернувся до місця. Вона сиділа на стільці боком та дивилася у вікно, де крізь патьоки вгадувалися силуети людей, машин, будинків. — Марія. — Костянтин. У мене сьогодні День народження. Ледь помітна посмішка змінила лінію нефарбованих вуст. Повернула голову в той момент, коли якраз відкрив паспорт у "Дії". Трохи поговорили. Виявилося, що вона переїхала з Маріуполя, батьки лишилися там. Після випитих кавових напоїв запропонував взяти тортика та просеко і відсвяткувати в мене вдома. — Ти не маніяк? Настала моя черга посміхнутися. Упродовж трьох годин, набравши в Сільпо продуктів, приготували салати, креветки. Коли дійшла черга до солодкого, я відчув, що мені так добре, що не хочеться відпускати. Тому, взявши у шухлядці невикористаний шматок мотузки, зв’язав Марію. За деякий час, коли домовилися, що не галасуватиме, вийняв кляп. Ще за декілька днів вільно пересувалася по квартирі, готувала смачну їжу і навіть критикувала мініоповідання, які писав. За декілька тижнів вийшли на вулицю на прогулянку в парк. Моїй тонкій душевній організації потрібно було підживлення, тож, відволікшись на декілька хвилин на політ зграї птахів, незчувся, коли зникла вона. Розчаруванню і журбі не бу