ЧАТ Клуб анонімних нечитунів

З Днем Незалежності України💙💛 Розігрую свої книги з останнього відео! Хто не дивився — це ті твори, з якими я вирішила з тих чи інших причин попрощатись. Усю цю стопку можна отримати за донат від 100 грн на мою допоміжну банку для Вовків, яку попросила відкрити моя дорога подруга Катя Ластівка. Більше донатів — більше шансів отримати 8 книг! Сума не маленька, тому буду дуже вдячна за репости і будь-які ґроші❤️ Міцно всіх обіймаю🫂 https://send.monobank.ua/jar/6M8qeoL64Z

З холодним серцем Трумен Капоте Іноді ніщо так не заспокоює, як стара добра трукрайм-історія про злочин у маленькому містечку. Серіали, подкасти — зараз цього добра вистачає. Але цей жанр почався задовго до Netflix і подкастів і багато в чому саме з цієї книжки. 1959 рік. Трумен Капоте відкриває New York Times і бачить коротку замітку: у маленькому місті в Канзасі, вночі вбита ціла сім'я — батько, мати і двоє дітей. Без зрозумілого мотиву, без підозрюваних. І Капоте розуміє: ось воно, це саме те, що він шукав. Капоте називав жанр “епічним невигаданим романом” (який скромняжка). Він хотів розповісти реальну історію так, щоб вона читалася як роман: із повноцінними героями, сценами, діалогами, деталями й паралельними сюжетними лініями. Капоте приїхав до Канзасу не сам — з ним була його подруга дитинства Гарпер Лі, яка саме завершила роботу над “Вбити пересмішника”. І її роль була набагато більшою, ніж може здатися з того, як Капоте пізніше про неї розповідав. Спочатку місцеві мешканці взагалі не дуже хотіли говорити з дивакуватим нью-йоркським письменником, який приїхав розпитувати про найстрашніше, що коли-небудь сталося в їхньому містечку. Гарпер Лі фактично допомогла йому пробити цю стіну: вона була значно легшою в спілкуванні, знала, як поводитися з людьми, і поступово домоглася для них доступу до свідків, слідчих та місцевих жителів. За спогадами очевидців, під час інтерв'ю вона часто ставила запитання сама, а потім вони разом відновлювали розмови. Капоте при цьому майже не робив нотаток під час розмов, покладаючись на свою феноменальну пам'ять, а вже потім відтворював почуте. Зрештою він зібрав тисячі сторінок матеріалів. І це не була поїздка на кілька тижнів. Робота над книжкою розтягнулася майже на шість років. Капоте повертався до Канзасу знову й знову, спілкувався з родичами загиблих, сусідами, поліцейськими, слідчими, прокурорами, а після затримання і з самим вбивцею. І от тут для мене книжка стає набагато цікавішою за просто хороший трукрайм. Капот

Вже зараз зрозуміло, що будуть книжки, яких ми так і не прочитаємо. Книжки, які згоріли разом із мільйонами інших унаслідок російських атак і які видавництва просто не матимуть змоги відновити. Вже зараз зрозуміло, що будуть видавництва, які не зможуть відновитися. Вже зараз зрозуміло, що будуть молоді українські письменники, чиї слова так і залишаться лежати в шухлядах — не тому, що їм нічого сказати, а тому, що не буде кому й за що їх надрукувати. Росія хоче не просто знищувати наші книжки. Вона хоче знищувати можливість говорити, писати, видавати й читати українською. Хоче, щоб слова про її злочини не були сказані. Щоб історії не були записані. Щоб пам’ять не була збережена. Вона буквально намагається стерти українське слово — разом із папером, на якому воно надруковане. Що можна зробити вже, щоб підтримати видавництва: 1. Купувати електронні книжки. 2. Купувати сертифікати книгарень і видавництв - Readit, Book.ua, Ще одну сторінку. 3. Купувати книжки, які вже є у фізичних книгарнях. 4. Оформлювати активні передзамовлення на сайтах видавництв. 5. Не використовувати піратки. 6. Не ображатися і не сварити видавництва, якщо вам довго доставляють книжки. 7. Берегти спокій, надію і віру в те, що українське книговидання вистоїть. 8. Читати.