Багненко. Життя, тексти і війна.

ХЕРСОНСЬКА ЮШКА Найприємніші спогади складаються з найпростіших моментів. У таку мить я згадую себе, біжачи диким дніпровим берегом до краю води й розмахуючи рибацьким казанком, роблячи кола, схожі на херсонське сонечко, і радіючи, що зараз розпочнеться дійство, заради якого ти встав о 4-й ранку разом із батьком, зібрав речі для рибалки, потайки відрізавши частинку губної помади мами й ризикуючи «здоров’ям», тому що, якби мама побачила цей «кримінал», ми б із татом замість рибалки поїхали б до лікарні. Затемно, мерзнучи, дочекавшись 4-го тролейбуса, який стрімко ніс нас до насиченого радістю і теплом дня. 12-й причал у Херсоні сниться мені й до сьогодні. Мені здається, що я б із заплющеними очима знайшов місце стоянки батькового човна. На причалі нас зустрічав завжди рішучий та оптимістичний дядя Боря, який також мав власного човна і ніколи не пропускав можливості втекти від міської суєти й зануритись у давню, практично містичну атмосферу рідного Дніпра. Багато разів, дивлячись на дику природу Дніпра та його рукави, мені приходило на думку, що такий самий краєвид бачили і кіммерійці, і скіфи, і сармати, і половці, і слов’яни, і наші рідненькі козаки. Ці краєвиди майже не змінилися за тисячі років — тільки протоки, які свого часу козаки щедро всипали безчисленні островами для своєї лицарської справи. Саме такими протоками ми частенько користувались, пересуваючись Дніпром. Наші щасливі миті розпочинались із простих, але обов’язкових ритуалів, які для мене, 10-річного хлопця, перетворювались на найприємніші моменти мого дитинства. Перше моє досягнення як херсонського рибака — це почесна місія спуску човна на воду. Я стояв з гордо піднятої головою біля лебідки та потроху травив її, щоб наш нащадок славетної байди — човен «Южанка», це вам не «Казанка»! — повільно та плавно спускався на воду. Мені вже дозволяли заводити мотор і упраляти човном. Довгий час ця вистава супроводжувалась голосним гарчанням «Вихря-25» над ще сплячим озером і, як карма, сваркою батька, що

Херсонська юшка. Продовження. Процес варіння рибної юшки — це кульмінація цього насиченого на яскраві події дня: згадуються всі на світі випадки, коли зірвались незбагнені за розмірами соми та сазани, рибні місця та рибацькі байки. Не вистачало довжини рук, щоб показати розмір трофеїв, навіть сам Сабанеєїв почав би переписувати власну книжку, якби почув ці, звісно, правдиві історії. Саме в такі дні щасливі моменти накривали хвилями, як хвилі Дніпра одна за одній накривають давні його береги. Справжня рибна юшка, вариться дуже просто. Секрет — в солодкій річковій воді, найсвіжішій, нагуляній на підсолонкуватій воді Дніпровського лиману, та тисячі білих озер риба, фантастичної краси українська природа та в позитівній енергетиці цих моментів — ось і весь секрет неймовірно смачної страви, яку наші предки мільйони разів готували саме тут, саме з цієї води і цієї риби. І я впевнений, що емоції та розмови були дуже схожі. Трапеза на Дніпрі, як правило, не дуже різноманітна на стравах, але фантастична на смак. Основні страви: уха, раки, щось гаряченьке. Починають сніданок з охолодженої у свіжих водах Дніпра оковитої. Випити по чарочці перед готуванням — це традиція, яку не можна порушувати ні за яких умов. Діти носять воду і сидять, зачаївшись, щоб не пропустити чогось цікавого з цього дійства. Спочатку варять дрібну рибу, інколи її кидають без обробки, але у нас було прийнято тельбухи і зябра викидати. Після того, як дрібна риба з лускою добре проварилась, додавали, моркву, пшоно, лавровий лист, перець та, за наявності, картоплю. Окремо робили льок. Льок — це душа юшки. Той варіант льоку, який я пам’ятаю і роблю й до сьогодні, складався з трьох інгредієнтів: цибуля, багато солі та кипляча юшка з казана — все!!! Наприкінці варіння юшки необхідно було налити чарочку і самій юшці — від цього вона ставала «добрішою», — а також обов’язково затушити в неї дровиняку. Юшка готова!! Це була найсмачніша юшка на світі, створена водами Дніпра і людською вдачею. Далі розстеляли ск

Херсонські дачі. Продовження. Вони займали територію, як добре організована армія, і кожна господиня знала: це не просто банки. Це стратегічний резерв родини. День на дачі мав свою драматургію. Зранку — трудовий табір. Усі встають рано. Бо спека. Бо треба до сонця. Бо «потім буде пекло». Сапати, носити, копати, поливати, кричати комусь «Включай!», потім «Виключай!», потім «Та не зараз!», потім сваритися, що хтось наступив на грядку, потім шукати інструмент, який щойно лежав ось тут, а тепер зник, як совість у поганого чиновника. Вдень — спека. Усі живі організми, включно з людьми, помідорами і собакою, починають розуміти, що сонце сьогодні налаштоване серйозно. Усі ховаються в тінь і говорять тихіше. А ввечері — починається справжнє життя. Повітря м’якшає. Земля віддає тепло. Десь пахне поливом, помідорним листям, димком, рибою, смаженою картоплею. Сусіди сходяться. Хтось приносить огірки. Хтось рибу. Хтось «трошки свого». Хтось новину. Хтось рецепт. Хтось новий спосіб боротися з фітофторою, який йому розказали «люди, що знають». І за столом — обговорюється все. Секрети вирощування. Новини агрономії. Які сорти йдуть, а які ні. Чи правда, що зола допомагає. Який насос кращий. Де купити нормальний шланг. Хто пробурив воду. У кого яка глибина. У кого що вродило. Хто бачив змію. Хто скільки закрив банок. І — окремий жанр — нові прилади для городу. Бо херсонець не просто городник. Він городник із інженерним ухилом. І от тоді ставало зрозуміло, заради чого все це було. Не заради економії. Не заради банок. Не заради рекордів. А заради цього вечора, коли земля вже полита, руки втомлені, на столі своє, у воді темніє небо, і сусід знову розповідає ту саму історію, але сьогодні вона звучить як треба. Бо сусід на дачі — це окремий персонаж. Не просто людина за парканом. Експерт, критик, рятувальник, конкурент і джерело новин одночасно. Людина, в якої завжди можна попросити ключ, сіль, цвях, насос або пояснення, чому в тебе кабачок не йде. З сусідом сваряться через межу, мирять