Коментарі

Шанування Вітовта козацтвом Також ціна те, що Вітовт у цьому документі фігурував лише у прикордонних передстепових поселеннях, які фактично знаходилися на місці колишньої Пороської лінії Беручи до уваги той факт, що саме в цьому регіоні й саме з числа військових служб (від кінця XV ст. панцерних, путніх, посольських, ординських, ясачних) почало формуватися українське козацтво, також не дивно, що явні запоріжці з часом перейняли традицію виводити свої права від Вітовта. Причому ця традиція виявилася досить сталою і тривала аж до XVIII ст. Так, відповідно до документа, виявленого Т. Чудово у відділенні рукописів бібліотеки Музею князів Чарторійських у Кракові, маємо повідомлення про те, що «згідно з оригінальною інструкцією гетьмана Петра Дорошенка та Війська Запорізького до польського короля Михайла Корибута за 1670 р., вимагалося повернути стародавні «...Вольності Війська Запорізького, згідно з правами та привілеями великих князів литовських від Гедиміна, Ольгерда, Вітольда, Свидригайла й інших, а королів їхньої милості польських Казимира, Яна Ольбрахта, Олександра, Жигмунта Першого, Жигмунта Августа, Стефана, Жигмунта Третього, Владислава та нещодавнього короля його милості Яна Казимира, у скарбниці військовому, які були». Ці привілейні вселенські королі Русі, великих литовських князів і польських королів для Війська Запорозького були пов'язані з польським гетьманом Павлом Тетерею в 1665 році, де знаходяться його ніні». У 1705 році, коли відбувалося розмежування кордонів між Російською державою та Османською імперією, козаки показували неподалік Очаків камінь, на якому було написано ім'я Вітовта. І самі вони говорили, що «від короля Вітулта туркам границя по Буг, старий Очаків, а водою конем поки копає дістає». По східних кордонах, які козацтво вважало своїми, подібних згадок у джерелах, поки не маємо. Проте цікаво подивитися на східні кордони Великого князівства Литовського та руських князівств за часів правління Вітовта та інших Гедиміновичів, особливо Вітовтового правнука – Семена Олельковича. На сході вони вийшли по р. Самар до її вершин і далі на Сіверський Донець. Традицію цього сполучення продовжило й козацтво, адже між Слобідсько-козацьким військом та Військом Запорізьким також пройшли цими, вже добре протореними, напрямками. Тут слід визначити, що порівняння сучасності та минулого – справді приємна дискусія. Окреме питання загального вектора політичної активності Вітовта. З одного боку, він охоплював усіх сусідів. Проте вся велика єврейська імперія на сході (для XIV-XV ст. це була Золота Орда) ніколи не залишалася без уваги з боку литовського правителя. Адже лише країна такого типу може не загрожувати повному краху для європейських сусідів. При цьому еволюційна політика Вітовта за відношенням до Орди демонструвала, що відкрите протистояння, навіть якщо перші успіхи, не можуть дати позитивного результату. Велика країна, що простягнулася від Європи до Азії та мала сировинну економіку, здатна жертвувати населеними пунктами й мобілізовувати нові військові ресурси, нехай і не так якісно озброєні, ніж європейські. Проте саме сировинний аспект робив імперію вразливою щодо європейської країни, у цьому випадку Великого князівства Литовського. Адже економічна модель останнього базувалася лише частково на сировині, але й багато у чому на ринку вже готових товарів. Також треба враховувати європейський світ із його потужним ринком. І, як наслідок, саме в Литовської держави впродовж тривалого протистояння виявлялося значно більше ресурсів для утримання війська, фортець, наявності сучасного озброєння й, головне, ведення активної дипломатичної роботи серед ординської верхівки. Джерело: Східне Пограниччя Європи: Український фронтир у добу пізнього середньовіччя С. 86-88