Гамбіт Трампа

Іран — кладовище американських президентів? Як на мене, ми трохи недооцінюємо той факт, що Іран був і залишається, якщо не кладовищем, то принаймні мінним полем для кількох поколінь американських еліт. При цьому іранському режиму завжди вдавалося завдати шкоди американським президентам, не вступаючи у конвенційне протистояння: 🔴Ісламська революція 1979 року та затяжна криза з заручниками в Тегерані стали політичним вироком президентству Джиммі Картера, підірвавши довіру до його зовнішньої політики; 🔴Справа «Іран-контрас», хоч і не переросла у повноцінну політичну кризу, але все одно заплямувала президентство Рональда Рейгана; 🔴Іранський проксі-саботаж перетворив швидкий крах режиму Саддама Хусейна на шиїтсько-сунітську війну, поховавши рейтинги республіканців та Джорджа Буша-молодшого; 🔴Ядерна угода з Іраном спровокувала запеклу партійну боротьбу і фактично стала похмурою спадщиною другої половини президентства Барака Обами; 🔴ХАМАС, один із ключових елементів іранської проксі-мережі на Близькому Сході, розв’язав війну з Ізраїлем, яка фактично поглинула залишки каденції Джо Байдена. Дональд Трамп також ризикує заплатити серйозну ціну за військову операцію, на яку жоден із попередніх президентів так і не наважився. Ми не знаємо, чим завершиться ця війна, але непереконливий результат може призвести до поразки республіканців на проміжних виборах, що перетворить Трампа на «кульгаву качку» або навіть спричинить імпічмент [повірте, демократи знайдуть привід]. Іран завжди знав головну ахіллесову п’яту Сполучених Штатів — американську громадськість, яка дуже часто була стримуючим фактором американських амбіцій у регіоні. Вперше це стало очевидним у 1983 році, коли організований Іраном вибух у казармах морської піхоти США в Бейруті змусив президента Рейгана вивести американські війська з Лівану. Тепер, загрожуючи судноплавству в Ормузькій протоці, Іран ставить перед Трампом вибір — затяжна війна або кишені виборців, які почнуть порожніти на тлі зростання цін на на

Телефонна розмова Трампа й Путіна в цьому таймлайні може мати небезпечні наслідки [як і завжди]. На тлі кризи на Близькому Сході Путін може знову провернути вже знайомий трюк: продати США свою участь у врегулюванні іранського питання в обмін на послаблення американського інтересу до українського треку. Ми вже бачили подібний сценарій у 2015 році в Сирії. Питання лише в тому, що саме Путін може запропонувати Трампу і чи має він реальні важелі впливу на іранський режим. Як мінімум, росіяни можуть пообіцяти не надавати іранцям розвідувальні дані. У будь-якому разі американці можуть охоче клюнути на ілюзорну можливість поліпшити своє становище в операції, яка розвивається не зовсім гладко. 🇺🇸 Гамбіт Трампа

Трамп: «Ми вже перемогли Іран. Що стосується Ормузької протоки — вона нам не потрібна, ми нею не користуємось». Ахахахаха, перекладаю: «Чувакі, ми тут вам зламали поставку енергоносіїв та підірвали ринки. Розбірайтесь. Наберете. Связь». 🇺🇸 Гамбіт Трампа

Найкращий шанс Росії атакувати НАТО Коли Bild прогнозує вторгнення Росії до країн Балтії вже через 1-2 місяці, то скептицизм — це останнє, що я б обирав при аналізі такого сценарію. Як мінімум, подібні стрілки на картах Bild з’являлися напередодні вторгнення в Україну. Як максимум — суто теоретично зараз один із найкращих таймінгів для атаки на НАТО. Ну самі подумайте: 🔴Адміністрація Трампа, якщо й не ув’язла на Близькому Сході, то точно не може знайти оптимальний сценарій виходу з війни так, щоб це не обвалило рейтинги напередодні виборів; 🔴Відданість США 5-й статті НАТО і до війни в Ірані була під питанням, а після тим більше. Другий фронт у Європі точно не входить у плани американців; 🔴Росія отримала тимчасове вікно можливостей у зв’язку зі зростанням цін на нафту та послабленням санкцій. Кремль може спрямувати нові надходження на покриття витрат на балтійському фронті; 🔴Заходи з обмеження інтернету в Росії, зокрема, можуть бути обґрунтовані новим витком війни: це і про придушення невдоволених, і про новий етап мобілізації; 🔴Європа лише почала процес переозброєння, але вона точно не готова до війни. Зростання цін на енергоносії також може розфокусувати увагу європейських урядів; 🔴Я вже неодноразово писав, що росіяни в разі вторгнення не підуть до Берліна. Їм достатньо захопити кілька невеликих міст умовної Естонії й чекати реакції. Якщо її не буде — НАТО кінець; 🔴Нова війна в Європі поставить на паузу вибори в Угорщині, що дозволить Орбану саботувати спільні заходи НАТО із самооборони. Але тут поправка: тоді вторгнення має відбутися до виборів; 🔴Трансатлантичні відносини переживають, напевно, найбільшу кризу: Трамп цілком може обґрунтувати своє невтручання небажанням Європи воювати проти Ірану; 🔴Навіть якщо в разі вторгнення Трамп вирішив би залучити Китай для стримування агресії Росії, то, ймовірно, отримав би відмову: через війну в Ірані позиції США послабилися, через що зустріч Сі та Трампа відкладена. У жодному разі не хочу спекулювати. Сценарій

Захід народився в Перській затоці, там він і помре Впіймав себе на думці, що війна в Ірані може визначити нову епоху, як це зробила війна в Перській затоці 1991 року. Тоді рішуча реакція західної коаліції на вторгнення Саддама Хусейна в Кувейт стала чи не першим актом однополярного домінування США і Заходу загалом. Саме звільнення Кувейту стало передвісником перемоги західного блоку над СРСР у Холодній війні. Причому тут Іран? Річ у тім, що Тегеран, по суті, рухається в логіці, яка колись підштовхнула Саддама до вторгнення в Кувейт — прагнення стати великим нафтовим і геоекономічним гравцем. Якщо Саддам намагався захопити нові родовища, розширити вихід до Перської затоки та отримати контроль над експортною інфраструктурою, то Іран прагне встановити контроль над Ормузькою протокою, перетворивши її на свій ключовий актив. За повідомленнями західних медіа, іранський режим розглядає модель, за якої перевізники або клієнти сплачували б мито за транзит нафти й газу через Ормузьку протоку. Нагадаю, що до операції США та Ізраілю Ормузька протока залишалася міжнародним водним шляхом, який не перебував під контролем жодної держави. Тепер це може змінитися. Навіть без «платної» моделі доступ до протоки може надаватися окремим країнам за принципом політичної лояльності до Тегерана. Прецеденти вже є: окремі китайські танкери проходили протоку без перешкод. Фактично Іран висуває ультиматум не лише регіональним гравцям, а й усьому світу: ви або працюєте з нами — або втрачаєте свої гроші. До речі, арабським країнам у цій ситуації не позаздриш. Навіть без блокування Ормузької протоки Іран здатен завдати їм серйозних збитків: пару прильотів шахедів по елітним готелям чи аеропортам і капітал почне швидко тікати з регіону. Чому ж цей конфлікт може визначити епоху? Тому що у 1991 році США та їхні союзники мали достатню єдність і стратегічний консенсус, щоб не допустити появи нового агресивного геоекономічного гравця в особі Саддама. Звільнення Кувейту стало точкою, де збіглис

Нічого не буде. TACO. 🇺🇸 Гамбіт Трампа

Вибори в Угорщині — це не лише про україно-угорські відносини чи розблокування 90 мільярдів євро. Це, ймовірно, перший серйозний тест на життєздатність глобальної моделі MAGA. Вже за кілька годин стане зрозуміло, чи перетвориться цей ідеологічний [принаймні політтехнологічний] конструкт на інструмент підриву європейської безпеки, який можна масштабувати в наступних електоральних циклах по всьому континенту. Суверенізм — це чудово, але лише тоді, коли він служить нації, а не Вашингтону чи Москві. 🇺🇸 Гамбіт Трампа

Візит короля Британії до США — це поминки трансатлантичних відносин Під час візиту до США британська сторона ставила собі за мету збереження «особливих відносин» із Вашингтоном. Але якщо дивитися на реальність тверезо, то американці з британцями мислять надто різними категоріями для досягнення цієї мети. Візит короля — це передусім символізм, а вже потім політика [і то з натяжкою]. Символізм працює лише тоді, коли інституції та уряди країн мають спільне бачення світу і, що найважливіше, — спільні інтереси. Коли ж міжурядові відносини переживають чи не найбільшу кризу в історії, жоден візит короля не здатен їх урятувати. Думаю, тут нікому не варто нагадувати, що адміністрація Трампа дивиться на союзників крізь призму витрат на оборону, торговельного балансу та участі в спільних операціях. Трамп цінує лідерів, які тут і зараз можуть дати йому необхідний результат. Чи може йому щось запропонувати Чарльз III? Очевидно ні. Скільки б Чарльз не згадував з трибуни Конгресу про необхідність збереження НАТО та підтримки України — це жодним чином не здатне розтопити лід у трансатлантичних відносинах. Таймінг цього візиту також грає проти британців. Якщо востаннє візит Єлизавети II до США відбувся після виграної війни з Іраком у 1991 році, то нинішній візит монарха проходить на тлі проблемної воєнної кампанії в Ірані, де ще й Велика Британія показала себе [в розумінні Трампа] як ненадійний союзник США. Це точно не найкращий ґрунт для перезапуску відносин, чи не так? Як точно зазначив посол Великої Британії у Вашингтоні Крістіан Тернер, єдині «особливі відносини», які мають Сполучені Штати, пов’язані з Ізраїлем, а не з Великою Британією. Кризу двосторонніх відносин між США та Великою Британією поглиблює і те, що взаємне несприйняття не обмежується лише елітами обох країн. Нові опитування фіксують, що більшість британців вважають Сполучені Штати «негативною силою у світі». Тому те, на що насправді найбільше схожий візит Чарльза III до США — це відвідування могили трансат

Поразка Трампа в Ірані гірша за Афганістан? Сполучені Штати неодноразово зазнавали поразок, але жодна з них не була настільки руйнівною, щоб безповоротно деконструювати позиції Вашингтона як глобального гегемона: 1. Перл-Гарбор, хоч і став сильним військовим [а також репутаційним] ударом, зрештою завершився реваншем США, які фактично закінчили Другу світову війну там, де вона для них почалася; 2. Поразки в Афганістані та В’єтнамі серйозно похитнули позиції Штатів, але віддаленість цих країн від головних арен глобальної конкуренції дозволила Вашингтону втримати наслідки під контролем. Вплив США в регіонах усе одно зберігався; 3. Управлінська катастрофа в післявоєнному Іраку суттєво підірвала моральний авторитет Вашингтона, але зміна стратегії управління [хоч і запізніла] все ж дозволила зберегти Ірак відносно стабільним і безпечним для сусідів. Після поразки в Ірані зовсім не факт, що США зможуть зберегти колишній вплив як у регіоні, так і на глобальному рівні. Фактично, дозволивши Ірану зберегти контроль над Ормузькою протокою, США підштовхують країни Перської затоки в довгостроковій перспективі шукати способи співіснування з Тегераном. А це підриває позиції Штатів, які десятиліттями забезпечували свободу судноплавства завдяки проєкції сили в регіоні. І на це, між іншим, були витрачені трильйони доларів і тисячі життів американських солдатів. У підсумку це фактично нівелює стратегічні цілі операції «Буря в пустелі», а доктрину Картера перетворює на порожній набір слів. Дивлячись на все це, мимоволі ставиш собі запитання: а чи потрібна тепер Ірану ядерна зброя? Можливо, у новому деглобалізованому світі контроль над вузькими місцями стане еквівалентом квитка до ядерного клубу. 🇺🇸 Гамбіт Трампа

Тулсі Габбард йде у відставку Відносно нещодавно ваш покірний слуга писав, що дні Тулсі Габбард в адміністрації Трампа добігають кінця. Так і сталося. Іноді фріки, яких призначає Трамп — це просто фріки, а не агенти Кремля. Бережіть свої нерви та гарного вечора! 🇺🇸 Гамбіт Трампа

Боже, храни мир між США та Іраном Мирна угода між США та Іраном сталася як ніколи вчасно. Зрозуміло, що до підписання [19 червня] ще треба дожити, бо фактор саботажу домовленостей з боку Ізраїлю вже нам знайомий. Учора Зеленський анонсував зустріч із Трампом на саміті G7, де пообіцяв розповісти про декілька ідей, як змусити Росію зупинити війну. Не знаю, що там придумав президент, але до списку таких ідей точно додається поновлення санкцій США щодо російської нафти, яка транспортується морським шляхом. За такого сценарію Росія стикається з низкою викликів. Якщо раніше повільне просування на фронті та логістичні, паливні й експортні проблеми хоча б якось компенсувалися високими цінами на нафту, то зараз і цей тренд має піти на спад. Загалом Трамп виходить із війни без відчутних результатів [що правильніше трактувати як поразку], що, безумовно, вплине на перебіг виборів до Конгресу. Але у Трампа залишиться трохи більше п’яти місяців, щоб поліпшити становище своєї партії. Врегулювання на близькосхідному треку може вивільнити дипломатичний ресурс США для активізації уваги до війни в Україні. Тут не варто завищувати очікування, але теоретичне закінчення війни в Україні могло б підвищити шанси республіканців [хоч і незначно] на проміжних виборах. Але, знову ж таки, потрібно дочекатися підписання угоди між США та Іраном та переконатися, що існують шанси на більш-менш сталий мир, який, своєю чергою, дасть необхідний сигнал ринкам для стабілізації цін на нафту. Тим не менше, низка медіа повідомляє, що Іран разом з Оманом можуть отримати повноваження щодо «регулювання» руху через Ормузьку протоку. Якщо це відповідає дійсності, то в стратегічній перспективі Іран перетвориться на регіонального гравця зовсім іншого масштабу. Чому це може стати однією з найбільших геополітичних поразок США за останні десятиліття — я детально пояснював тут. Рекомендую почитати. Нехай тече нафта! 🇺🇸 Гамбіт Трампа

Нехай іспанці взагалі скажуть дякую, що милосердний дідусь Трамп віддав їм кубок. А міг би й не віддати за те, що іспанці системно недофінансовують НАТО та не надали американцям свої бази для бомбардування Ірану. Цінуйте! 🇺🇸 Гамбіт Трампа

Директор ЦРУ Джон Реткліфф прибув до Росії. Востаннє глава ЦРУ особисто відвідував Росію у листопаді 2021 року. Тоді Вільям Бернс прибув до Москви, щоб на найвищому рівні попередити Кремль: США знають про підготовку масштабного вторгнення в Україну. Бернс не зустрічався особисто з Путіним, однак його прийняли секретар Ради безпеки РФ Микола Патрушев, директор СЗР Сергій Наришкін та радник Путіна із зовнішньої політики Юрій Ушаков. Тому нинішній візит Реткліффа складно назвати рядовим. Сам факт прямого контакту глави американської розвідки з Москвою може свідчити про намір Вашингтона передати російській стороні якийсь сигнал саме через розвідувальний канал, а не дипломатичний чи політичний – на кшталт Віткоффа чи Кушнера. Особливо показова позиція самого Реткліффа, якого американські медіа неодноразово характеризували як одного з найбільш послідовних прихильників підтримки України. Що саме Вашингтон хоче донести Москві — побачимо. Але сам канал і рівень контакту безумовно заслуговують на увагу. 🇺🇸 Гамбіт Трампа

Про «вічну війну» та магічне мислення Усі дискусії про необхідність домовлятися з Росією про мир тут і зараз фактично позбавлені сенсу. На столі немає жодної пропозиції з боку Росії, яку можна було б предметно обговорювати. Натомість Путін розкручує спіраль ескалації, вкотре розраховуючи, що ця зима стане для України останньою. Але. Дуже важливо, щоб у момент, коли справді відкриється вікно для прийнятної угоди, частина українського суспільства та інтелектуального класу не опинилася в полоні протилежної ілюзії: мовляв, якщо Росія готова до врегулювання, це саме по собі є ознакою слабкості ворога, а отже з ним треба не домовлятися, а остаточно дотискати. Не скажу за всіх [можливо, я жертва власної стрічки чи рекомендацій], але мені часто трапляються дописи досить поважних і, на перший погляд, розумних людей, які наполегливо продають своїй аудиторії наратив про «останню сакральну битву, яка не залишить цю війну нашим дітям». Вибачте, але все виглядає так, що наші діти житимуть не у світі Фукуями з його «кінцем історії», а стикатимуться з тими самими безпековими та геополітичними викликами, що й ми. І, схоже, вони так само не побачать розпаду Росії, а наступник Путіна цілком може зберегти уявлення про її «історичний життєвий простір». Думка, що Україна прямо зараз перебуває в ендшпілі цієї війни – є лякаючим проявом релігійно-есхатологічного мислення, де фінальна битва добра зі злом має раз і назавжди унеможливити наступну війну. Переможці у Першій світовій війні, напевно, теж думали, що завдали ворогу фатального удару, після якого він уже не зможе оговтатися. Що було далі, думаю, ви знаєте. Тому, якщо Україна й перебуває в ендшпілі, то радше в ендшпілі одного з раундів цієї війни. І пауза [на прийнятних умовах] між такими раундами сама по собі не є смертельною. Як сторонній приклад багатофазної війни мені подобається аналізувати вірменсько-азербайджанський конфлікт [я не порівнюю цю війну з нашою], де маятник переваги не раз хитався від однієї сторони до іншо