До чого ж гарно і весело було в нашому городі! Ото як вийти з сіней та подивитись навколо — геть-чисто все зелене та буйне. А сад, було, як зацвіте весною! А що робилось на початку літа — огірки цвітуть, гарбузи цвітуть, картопля цвіте. Цвіте малина, смородина, тютюн, квасоля. А соняшника, а маку, буряків, лободи, укропу, моркви! Чого тільки не насадить наша невгамовна мати.
Зараз вже, звісно, все оте не тільки виросло, але й зібрано, але аж запахло знову початком літа, погодьтеся🤗
І якщо з цього👆 уривочку не впізнали, то з наступного👇 ну просто мусите😉. Принаймні я, читаючи, відразу усвідомила, що добре це пам'ятаю🥰
Більш за все чомусь любив я моркву. Вона росла в нас рівними кучерявими рядочками скрізь поміж огірків. Я оглянувся, чи не дивиться хто. Ніхто не дививсь. Навколо тільки дрімучий тютюн, мак та кукурудзяні тополі й соняшники. Чисте полуденне небо, і тихо-тихо немов би все заснуло...
Вириваю одну — мала. Гичка велика, а сама морквинка дрібненька, біла і зовсім не солодка. Я за другу — ще тонша. Третю — тонка. А моркви захотілось, аж тремчу весь! Перебрав я цілий ряд, та так і не знайшов ні одної. Оглянувсь — що робить? Тоді я посадив усю моркву назад: хай, думаю, доростає, — а сам подався далі шукати смачного.
Як же я й сміюсь і ледь не плачу одночасно, уявляючи те хлопченя, що намагається посадити морквочку назад🥹☺️
Зачарована Десна. Олександр Довженко
Та йой, ну от як оце можна про своє маленьке внученятко таке👆 нести🥹🙈
Чи це тільки бабусі залюблені в дітей своїх дітей, а прабабусі сходять з розуму втрачають цю здатність🤷♀️😏😁🤔
Зачарована Десна. Олександр Довженко
О, так. Та бабуська на мене страх наводила, коли ми читали це в школі. Воно ж начебто смішно, та якщо вдуматися в те, що вона "городила", то - мурахи по шкірі й волосся дибки.
🤝2
В
Вчусь читати в 50
Та отож — хотілося б посміятися, а потім уявляєш, що відчував її малесенький внук, особливо в часи, коли віра значила досить багато, то стає неймовірно шкода того ангелочка🥹🤝
Напевно цей епізод якраз був частиною антирелігійної пропаганди, який мав викликати антипатію до людей віруючих. В тодішній літературі такого було чимало. Ніби так ненав'язливо, з насмішкою, поміж рядків...
В якийсь момент зрозуміла, що цей текст неймовірно поетичний (особливо якщо це не прокльони прабабці героя😉, хоча він якраз писав, що ті слова
лились з її вуст невпинним потоком, як вірші з натхненного поета🤌😉
Тож схоже автор знайшов і трошки користі в тій бабиній творчості, творчості
її палкої, темної, престарілої душі😏
Бо от послухайте:
Заграй музика, заспівайте,
ангели в небі,
пташки в лісі,
жабоньки попід берегами,
дівчаточка під вербами.
Я пливу за водою.
Я пливу за водою,
і світ пливе наді мною
Або це:
Повечорів мій день,
туман поле ясне устеляє,
і я дивлюсь, хвилюючись, навколо...
Хвиля хвилю з-за Десни доганяє,
часті думи з далекого теплого краю
везуть мені...
Чого тобі?
Ну, що тобі?..
Справжня музика, вам не здається🎼🥹🥰
Зачарована Десна. Олександр Довженко
Погоджуюся, що образ баби надзвичайно колоритний і живий. Хочеш не хочеш, а, читаючи, уявляєш її дуже виразно ( звісно у кожного читача буде своя "знимка" в голові:) ) Та й взагалі твір написано шикарно. Хоча для сучасних дітей, мені здається, то вже далека минувшина. Вони і Нестайкових тореадорів сприймають як динозаврів. А може до таких творів, як ЗД треба просто "дорости", щоб врешті перечитати їх з насолодою.
🔥1
В
Вчусь читати в 50
Погоджуюсь з усім вами написаним🤝
Аби тих тореадорів взагалі читали🥹
Як і Зачаровану Десну, і вона таки геть по-іншому сприймається в дорослому віці
Любив гупання яблук в саду у присмерку, коли падають вони несподівано в траву. Якась тайна, і сум, і вічна неухильність закону почувалися завжди в цьому падінні плода
І я любила раніше...
Тепер це несподіване гупання, особливо посеред ночі, іноді може викликати справжній стрес. Навіть якщо те яблуко падає в сусідському саду на сусідську покрівлю — бо в такому падінні плода в наші, повні тривог ночі, часто вчуваються геть інші ноти та звуки🥹💔
Зачарована Десна. Олександр Довженко
Хто з вас?
Бо я теж не тільки хмарки бачу в небі та й взагалі — на якому б абстрактному зображенні не спинилась моє око,
скрізь і завжди я бачу щось подібне до людей, коней, вовків, гадюк, святих
🤝😉
Зачарована Десна. Олександр Довженко
Добре, що зараз пиятику вже не виправдовують розміром душі та її пориваннями😏
Вибачте, просто я надто добре, на жаль, розумію про що мова🥹💔
Бо іноді таких Васко (в моєму дитинстві це були звичайні Василі та Миколи, то вже пізніш імена стали більш сучасними чи "модними"😏😢) не зупиняло навіть те, що в іншому світі за такий гріх декому наливатимуть
в рот чорти гарячу смолу, щоб не пив горілку і не бив матері🥹💔
До речі, згадала пораду з цієї книги:
один вечір — один келих
Тож сподіваюсь, ви не перетворите суботній вечір на плавання в калюжі😉
Зачарована Десна. Олександр Довженко
— Та-ту-у! Бичок діда топче!
— Де?
— У калюжі-і! — кричимо разом з півнем.
Так сміюсь, як уявляю чую оце "у калюжі-і" разом з "кукуріку-у"
😂🙈
Долучусь і собі — доброго ранку-у😉🤗
Зачарована Десна. Олександр Довженко
Тепер національний характер спокушає українців на сміх в набагато складніших обставинах🥹
Так що, чорти-росіянці, куди вам проти природи😏
Хай якими протиприродними та нелюдськими будуть всі ці ваші намагання😡😡😡
Зачарована Десна. Олександр Довженко
Загинуло й щезло геть з лиця землі моє село не від води, а від вогню. І теж весною. Через півстоліття. В огні теє село згоріло за допомогу партизанам, і люди, хто не був убитий, кидалися в воду, охоплені полум'ям
Все, що не встигло втекти до лісу, в очерети чи таємні партизанські нетрі, — все згинуло. Не стало прекрасного села. Не стало ні хат, ні садів, ні добрих веселих людей. Одні лише печища довго біліли серед попелу
А через трохи більш, ніж півтора півстоліття українські села знову опиняються і під вогнем, і під водою. І теж не з причини природних катастроф, а з причини протиприродних, протилюдяних намірів деяких чортів, що так ненавидять українців — добрих веселих людей, які всього лиш хочуть спокійно жити в своїх рідних хатах біля своїх квітучих садів💔😢
Зачарована Десна. Олександр Довженко
Не знав автор, що та війна не була останньою війною людства.
І навіть не думав (як і більшість наших сучасників🤷♀️🥹), що на його рідній землі колись почнеться така жорстока війна, що якщо деякі можновладці цього не усвідомлять, то вона дійсно може стати останньою.
Останньою, бо якщо недопрезидент недокраїни зважиться натиснути на гачок тої ядерної рушниці, яка поки висить на стіні, воювати вже буде нікому😡💔
Вибачте за песимістичні настрої, треба мабуть послухати, що про плани того чорта каже пан Портников. Навряд чи це сильно підніме настрій, але принаймні дасть можливість триматися в рамках здорового глузду😏
Зачарована Десна. Олександр Довженко
Давайте ближче до землі (звичайна ж фраза, а й вона зараз звучить неоднозначно🥹🙈)
Я ж всього лиш маю на увазі роботу на землі. Так от, якщо в моєму дитинстві до косовиці (так у нас іноді називали не тільки процес косіння трави, а й поле, на якому цей процес відбувався🤌) треба було проїхати велосипедом хвилин п'ять-десять, це вже вважалося далеко🤷♀️
Після цієї👆 цитати розумію наскільки то було близько😁
(хоча не дуже розумію, як оце все перераховане вмістилося в
верстов п'ять🤔
Але ж гуманітарії такі гуманітарії😉
До речі, про одного такого недавно розказав його батько (навіть наводив приклад задачки, яка його юному гуманітарію свого часу теж не давалася🤷♀️).
Раптом з вашими дітками теж буває — не засмучуйтеся, може то просто росте ще один майбутній відомий режисер, журналіст чи письменник🤗
Зачарована Десна. Олександр Довженко
Ні, ну я, звісно, розумію, що
колись усе було не так. Все було краще. Річки й озера були глибші, риба більша й смачніша😏
Але чому аж так👆 треба було ділити накошене, усвідомити важкувато😳🤯🫣
Хоча я ще пам'ятаю часи, коли за косовиці (ви ж пам'ятаєте, що це поля, де можна було накосити трави на сіно? тут ось вас вчила😉) сусіди могли добряяяче так посперечатися, але аж отакого щось не пригадую.
Зараз це тим більше виглядає дивно, особливо, якщо зважити, що ті всі косовиці давно нікому не потрібні😏(бо на вулиці є тільки 1-2 корови, а не як раніше — в кожному дворі🤷♀) та заростають такими дикими бур'янами, що дикі звірі підбираються дуууже близько навіть до викошених галявин.
Не вірите? Дивіться фото в коментарях👇🤗
Зачарована Десна. Олександр Довженко
В день вчителя хочеться побажати їм ніколи не задавати учням домашні завдання безглузді та дурні питання👆😉
Бо як вірно каже тут пан Олексій
саме освітяни формують критичну масу людей, які змінюють цей світ на краще.
А ще, за його ж словами
запорукою збереження держави та її успішності є, як раз, розвиток освіти.
Тільки нехай ті, що її розвивають, ніколи не називають наших Сашків Александрами😡, а їхніх батьків — отцамі😡
І ніколи не дозволять собі сказати про учня "не развитой"🥹
Насправді ж багато наших вчителів дуууже круті — як от вчителька однієї зі шкіл сусіднього містечка🔥👏❤️
Зачарована Десна. Олександр Довженко