The Rising of The Black Sun Chat

Яка цікава тенденція. За минулий тиждень від мене відписалося п'ятеро людей. Цікаво, це через мою участь у протестах, через поплавленість проблемами в житті чи просто боти відвалилися? До відома решти пасажирів поїзда "Уляна-Дурка", грубо закамуфльованого під публічно-особистий канал. Тут періодично трапляється і такий контент. Я жінка з рекурентним (в старому формулюванні — рецидивуючим) депресивним розладом і активною громадянською позицією, більшість близьких людей якої служить або активно допомагає армії. Зараз загострення першого та інші проблеми зі здоров'ям нашарувалися на загострення другого. Тож я вважаю, що роблю недостатньо, але все ще можу в напівпритомному стані постояти годину-дві з не дуже оригінальною картонкою в руках, бо мене вкотре задовбали хаотичні дії влади, від якої залежить життя моїх найдорожчих (та й моє теж). Я не стою за Федорова. Я пощу фотки з мітингів, щоб протест не втрачав видимості, а усміхнене обличчя в таких випадках працює краще. Я пам'ятаю, який вигляд мали риго-фанати в Маріїнці в грудні 2013 і не хочу косплеїти їхні фізіономії. Дякую тим, хто і так усе це чудово розуміє, а за наявності власних сил ще й підтримує. Ви безцінні люди. Мені пощастило бути з вами знайомою, навіть якщо це знайомство на рівні реакції на коментар в обговоренні чергового допису. І якщо ви зараз мене не читаєте, бо самим вистачає трешака в житті, це я теж розумію. І обіймаю. Свою зозулю потрібно тримати в гнізді найпершою. Невдовзі я знову вирівняюся і писатиму про щось іще. Принаймні раніше щоразу так і ставалося.