При такому розкладі, здавалося б, єдиним логічним рішенням залишається забезпечити приплив до регіону іноземного капіталу, залучаючи іноземних інвесторів і, зокрема, створюючи умови для взаємовигідної економічної співпраці з країнами-сусідами. Ключовим партнером для розвитку Закарпаття у такому випадку мала б стати Угорщина, діалог з якою після звільнення Орбана нарешті повернувся до конструктивного русла. Така розширена співпраця з Будапештом стала б рішенням для низки актуальних для області проблем, включаючи вищезгадану перевантажену інфраструктуру і воєнну загрозу. Впустивши угорців на Закарпаття, дозволивши їм на взаємовигідних умовах вкладатися у модернізацію інфраструктури, спільні екологічні проекти і соціальні програми, Україна отримала б обширні можливості для всебічного розвитку регіону. А значна частка угорських активів в економіці області мала б стати для неї певним щитом від російських атак, що зміцнило б становище Закарпаття як економічного резерву країни.
Проте замість цього Банкова продовжує всіляко випробувати українсько-угорські відносини на міцність, демонструючи ненадійність у ключових для Будапешта питаннях, таких як транзит газу або захист прав угорської нацменшини, бездарно упускаючи можливості та чіпляючись за економічну автономію, яка Україні давно вже не по кишені.
Василь Богаш
28 ·