Історія та пам'ять

160 років тому, 29 вересня 1866 року народився відомий історик, політик і державний діяч, перший Голова Української Центральної Ради Михайло Грушевський. Його підписи стоять під чотирма історичними Універсалами УНР. Його десятитомна «Історія України-Руси» утвердила український гранд-наратив, довівши, що українці є давнім народом (ще від племен слов’ян і давньої Русі), автохтонним на цих землях (спадкоємець давньоруської спадщини), і мають окремий розвиток від росіян. Ці тези Грушевського розбивали вщент російські історичні концепції, тому радянська влада зробила все, щоб знищити вченого і його послідовників. Але сьогодні ім’я Михайла Грушевського відоме в Україні кожному. І він відкривається нам не лише як вчений чи державний діяч, але і як проста людина, зі своїми звичками, вподобаннями, історією роду та місцем у пам’яті нащадків. І сьогодні ми пропонуємо згадати добрим словом Михайла Сергійовича і перевірити за допомогою нашого тесту, чи багато ви знаєте подробиць з біографії першого Голови УЦР? Свої результати пишіть в коментарях. Хто з вас найбільший Грушевськознавець? Пройти тест можна за цим лінком.

ДЕНЬ МУЗИКИ - ДЕНЬ ГОРОВИЦЯ Сьогодні також відзначається Міжнародний день музики. За цікавим збігом, в цей день народився видатний український піаніст єврейського походження Володимир Горовиць, чия музична віртуозність підкорила слухачів на обох півкулях Землі. Володимир Горовиць народився у київській єврейській родині у 1903 році. Родина Горовиців проживала в місті із середини ХІХ століття. Перші уроки музики юному піаністу дала мати. А з 10 років Горовиця навчав директор Київського музичного училища Володимир Пухальський. Згодом був тернистий шлях опановування музики в консерваторії під наставництвом відомого музичного педагога Фелікса Блюменфельда. У 1920 році, після закінчення консерваторії, молодий Горовиць починає концертну діяльність. Музикант пізніше зазначав, що хотів стати композитором, однак через ті злидні, яких зазнала його родина після приходу до влади більшовиків (реквізували навіть музичні інструменти), вимушений був обрати більш "хлібний" фах піаніста. Музична кар'єра Горовиця в СРСР розвивалася дуже стрімко. Якщо на перших концертах він грав буквально за їжу, то вже за кілька років давав повноцінні концерти у великих залах Москви та Ленінграда. Протягом жовтня 1924 – січня 1925 року піаніст зіграв 155 музичних творів на близько 20 концертах. У 1925 році Горовицю вдалося виїхати з СРСР до Європи. У міжвоєнний період концерти піаніста з успіхом відбуваються в Німеччині, Швейцарії, Франції, а згодом і США. У вересні 1939 року Горовиць остаточно перебирається до Сполучених Штатів. У 1943 році маестро дає благодійний концерт на підтримку Збройних сил США, який зібрав рекордну на той час суму – 10 млн 991 тисячу доларів. Віртуозна музична гра Горовиця принесла йому небачену славу. Піаніст отримав 25 "грамофонів" найпрестижнішої музичної премії "Ґреммі" та був нагороджений Президентською медаллю Свободи – найвищою нагородою за цивільні заслуги в США. Музикант зазначав, що «фортепіанна гра складається зі здорового глузду, серця і технічних засобів.

ХУДОЖНИК, ЯКОГО ЦІНУЄ “МАДЯР” Йосип Бокшай народився в селі Кобилецька Поляна, що на Закарпатті. Рід Бокшай - був відомими закарпатськими служителями Української греко-католицької церкви. До початку Першої світової Бокшай вивчав образотворче мистецтво у Будапештській академії, після чого його мобілізують в австро-угорську армію. У 1915 році художник потрапляє в російський полон. Спершу перебував в таборі для військополонених у Центральній Азії, згодом певний час жив на теренах сучасної Дніпропетровщини, де викладав малювання сільським дітям. У 1918 році повертається до Ужгорода, де проживе решту життя. Працював викладачем в місцевій гімназії, аж до 1944 року. Після приєднання Закарпаття до складу СРСР - викладав спершу в новоствореному Ужгородському художньо-промисловому училищі, а згодом у Львівському державному інституті прикладного та декоративного мистецтва. У 1960-х роках у митця почав погіршуватися зір через цукровий діабет і він був змушений все менше займатися творчістю. Помер 1975 року, похований на ужгородському цвинтарі “Кальварія”. У 1927 році Йосип Бокшай та Адальберт Ерделі заснували Закарпатську школу живопису, яка проіснувала до 1944 року, а згодом після приходу радянської влади, була наново перевідкрита митцями. Закарпатська художня школа народила низку видатних митців: Андрій Коцка, Золтан Шолтес, Ернест Контратович, Гаврило Глюк, Антон Кашшай, Володимир Микита та Юрій Герц. Творчість Бокшая передусім була зосереджена навколо пейзажистики. Стиль художниках базувався на кращих традиція академізму (здобутого під час навчання в Будапешті) та європейського модернізму (насамперед імпресіонізму та постімпресіонізму). Навіть після приходу радянської влади, Бокшай не став типовим соцреалістом, зберігаючи власний європейський стиль з закарпатським колоритом. Сьогодні Йосип Бокшай - один з найважливіших митців в історії Закарпаття. Пам’ятник йому і його соратнику Адальберту Ерделі стоїть у центрі Ужгорода. На його честь названий обласний художній

140 РОКІВ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ХАРКІВ’ЯНКИ, ЯКА ЗМІНИЛА СВІТОВИЙ БАЛЕТ 3 жовтня 1886 року у Харкові народилася Варвара Жмудська – американська модельєрка українського походження, авторка сценічних костюмів для кіно та балету, зокрема, сучасної загальноприйнятої у світі балетної пачки. Вона народилася в заможній родині харківського купця Андрія Жмудського, була третьою з десяти дітей і найстаршою серед доньок. Ще змалку любила вишивати. Варвара вступила на юридичний факультет Харківського університету. У 22 роки вийшла заміж за Олександра Мойсеєнка, сина заможного промисловця. У подружжя народилася донька Ірина. Але невдовзі після весілля Олександр помер від тифу. Другим чоловіком Варвари став адвокат Микола Каринський. Саме його прізвище вона згодом зробить відомим у світі мистецтва. У 1915 році родина перебралася до Москви. Там Каринська дедалі більше віддавалася творчості: працювала з тканиною, створювала декоративні роботи, захоплювалася театром. Серед сюжетів, до яких вона зверталася, були й балетні сцени. Після початку революції 1917 років – життя Варвари і її дочки розділялися між Харковом та Сімферепелем, а після окупації Криму – вона розірвала шлюб і чоловікю. Згодом знову одружилася, і у 1924 році Каринській вдалося організувати виїзд сім'ї за кордон під виглядом організації виставки робіт її учнів у країнах Європи. Під учнівськими полотнами вивезла також унікальну колекцію церковної вишивки XII-XIII століть. У 1930-х вона переїхала до Лондона, а напередодні Другої світової війни до США. У Нью-Йорку Каринська зустріла людину, з якою буде пов’язана одна з найважливіших сторінок її життя, хореографа Джорджа Баланчина. Варвара створювала костюми для десятків його балетів і фактично допомогла сформувати впізнаваний стиль New York City Ballet. Для неї костюм ніколи не був просто красивою оболонкою. Він мав працювати разом із тілом танцівника: не сковувати рух, не ламати силует, не заважати хореографії. Саме так з’явилася її знаменита балетна пачка, powder puff