Велесич

🥊 Вчора виповнилось 153 роки з дня народження "батька" українського фізичного виховання Івана Боберського. 📌 Він народився в селі Доброгостів на Дрогобиччині, навчався у Львові, Відні та Ґраці, а згодом став людиною, яка навчила українську молодь системно займатися спортом - від руханки й футболу до лиж, хокею, плавання та легкої атлетики. Зібрали 5 найцікавіших фактів про його спортивну спадщину: 1️⃣ Привіз до Галичини європейський підхід до фізичного виховання Боберський професійно вивчав тіловиховання: у Ґраці пройшов однорічний курс гімнастики, а також знайомився з тогочасними спортивними методиками в Німеччині, Чехії, Швеції та Франції. До Галичини він повернувся з двома дипломами - вчителя німецької мови та гімнастики - і почав впроваджувати європейський досвід в українському середовищі. 2️⃣ Повернув руханку в українські гімназії На початку ХХ століття фізкультура ще не була звичною частиною шкільного життя. У 1903-1904 роках Боберський відновив заняття з руханки в Академічній гімназії у Львові, проводив вправи, ігри та мандрівки околицями міста. Серед його учнів були Петро й Тарас Франки, сини Івана Франка, а також майбутні діячі українського спорту, війська й громадського життя. 3️⃣ Першим почав системно навчати українських дівчат спорту У 1906 році, на запрошення митрополита Андрея Шептицького, Боберський почав проводити уроки гімнастики для учениць гімназії сестер василіянок. Для дівчат він адаптував програму, організовував ігри, піші мандрівки, заняття з плавання, веслування, ковзанярства, велосипедного спорту й тенісу. Серед його учениць була Олена Степанів - майбутня хорунжа Українських січових стрільців. Згодом випускниці проходили тіловиховні курси, складали іспити й самі ставали вчительками гімнастики. 4️⃣ Створював спортивні гуртки, змагання й перший український спортмайдан у Львові У 1906 році Боберський заснував в Академічній гімназії «Український спортовий кружок», де учні займалися футболом, легкою атлетикою, хокеєм, ковзанярством, плаван

Полковник Євген Коновалець повертається на Батьківщину.  Це не просто про перепоховання відомого військового діяча. Це про повернення історичної справедливості. Коновалець походив з української родини сільської інтелігенції. Ще задовго до визвольних змагань він займався громадською роботою: організовував осередки "Просвіти", активно працював із молоддю. Його боротьба починалася не лише зі зброї – вона починалася з переконання, що українці мають право самі визначати, як їм жити, вчитися, працювати і будувати власну державу. Саме тому важливо дивитися на Коновальця ширше, ніж просто як на командира Січових стрільців чи першого голову ОУН. Для нього незалежна Україна мала стати державою, в якій добробут українського народу – від освіти й культури до соціальної та економічної політики – був би на першому місці, а влада б належала самому народу. На установчому конгресі ОУН соціальна політика розглядалася як частина спільної державницької мети побудови самостійної соборної України. Це дуже важливий ідеологічний принцип – соціальна справедливість як основа державності.  У 1919 році Коновалець підписав звернення Січових стрільців щодо побудови в Україні ладу на радикально соціально справедливих та демократичних засадах. Ось лише одна цитата з того документу: "Вся земля на Україні належить Українському Народові, і тільки Український Народ має право розпоряджатись землею. Во ім’я цих справедливих засад проливали Січові Стрільці свою кров і від них ніколи і – перед ніким не відступали і не відступлять". Це підтверджує одночасно високу оцінку Коновальцем соціальних потреб українського народу, і його глибоку повагу до своїх вояків, прийняття відповідальності й увагу до своїх підлеглих. Соціально-економічна програма, прийнята установчим Конгресом ОУН 1929 року, не була особистим текстом Коновальця, але була колективною програмою організації, яку він очолив. Вона передбачала не всевладдя великого капіталу, а змішану економіку зі співпрацею держави, кооперації та приватної

Вітаємо всіх українців з Днем Державного Прапора України! Прапором віри і свободи, який майорітиме над всім українськими землями! Слава Україні! Підписатися | Запропонувати новину | Реклама | Автострахування

💛 Вчора, 21 серпня, виповнився 131 рік від дня народження Юрія Вороного - українського хірурга, який здійснив першу у світі клінічну пересадку нирки людині. Його дослідження довели, що трансплантація цілого органа можлива, і стали важливою віхою для світової медицини. Юрій Вороний народився 1895 року в селі Журавка, нині Чернігівщина, у родині видатного математика Георгія Вороного. Навчався на медичному факультеті Університету Святого Володимира в Києві, працював хірургом і присвятив наукову діяльність трансплантології, переливанню крові та експериментальній хірургії. Зібрали 3 факти, які показують масштаб його особистості та відкриття. 1️⃣ Рятував поранених у бою під Крутами Під час Української революції студент-медик Юрій Вороний добровільно приєднався до перев’язувального загону військ Центральної Ради. У січні 1918 року він надавав допомогу українським бійцям під Крутами. Після завершення навчання у 1921 році продовжив працювати в хірургії та досліджувати пересадку органів. 2️⃣ Першим у світі пересадив людині нирку померлого донора 3 квітня 1933 року в Херсоні Вороний пересадив 26-річній пацієнтці нирку чоловіка, який помер від травми голови. Донорський орган під’єднали до судин стегна, і після операції він почав виробляти сечу. Пацієнтка прожила 48 годин, адже медицина ще не знала, як подолати імунне відторгнення, не мала сучасних антибіотиків, діалізу та препаратів для пригнічення імунної відповіді. Однак ця операція все ж довела принципову можливість пересаджувати людині цілий орган від померлого донора. 3️⃣ Його відкриття випередило успішну трансплантацію на два десятиліття Вороний описав операцію в науковій праці, а інформація про неї з’явилася в закордонних медичних виданнях. Першу тривало успішну пересадку нирки провели у США лише 1954 року, через 21 рік після операції українця. Сам Вороний продовжував дослідження, очолював відділення експериментальної хірургії та підготував понад 40 наукових праць. Юрій Вороний працював у час, коли трансплантоло

"Воїни Збройних Сил України, Дорогі українці! 35 років тому Україна відновила свою Незалежність. Але наша боротьба за неї почалася не у 1991 році. До нас були покоління українців, які воювали за свою державу, йшли у підпілля, сиділи у в’язницях, зберігали мову, культуру і право називати себе українцями тоді, коли за це карали. Сьогодні ця боротьба випала нам. І ми добре знаємо ціну Незалежності. Я бачу її щодня. У людях, які роками тримають фронт. У тих, хто піднімається в небо, виходить у море, збиває ракети, евакуює поранених. У тих, хто повертається до строю після випробувань. У родинах, які чекають своїх рідних. У наших військових і цивільних, які перебувають у російському полоні і яких ми маємо повернути додому. В українцях на тимчасово окупованих територіях, які чекають на повернення України. У Криму, який уже дванадцять років живе під російською окупацією. І в пам’яті про тих, хто вже не повернеться. Це дуже висока ціна. І ми маємо чітко розуміти, за що її платимо. За право самим вирішувати, як нам жити. За право бути українцями на своїй землі. За те, щоб наші люди поверталися з полону додому. Щоб ті, хто сьогодні живе в окупації, знову жили у своїй країні. Щоб жодна інша держава не могла вирішувати за Україну, де проходять її кордони, якою мовою нам говорити, кого обирати і яке майбутнє будувати. Саме за це ми воюємо. Я не скажу вам, що попереду буде легко. Я командую армією, яка щодня веде важкий бій. Я знаю нашу втому. Знаю наші втрати. Знаю ціну рішень, які доводиться приймати. Але я знаю й силу людей, які після всього пережитого продовжують робити свою справу. Попереду ще важка боротьба. Але ми знаємо, за що боремося. За незалежну Україну. Дякую кожному і кожній, хто сьогодні її захищає і тримає. З Днем Незалежності! Слава Україні!" Головнокомандувач Збройних Сил України генерал-майор Михайло Драпатий