girl in tech [chat]

В останніх декількох книгах про саморозвиток та продуктивність, я прочитала одну і ту саму історію, і вона тригернула мене. По перше, я розумію і приймаю, що все, що пишеться в книжках по саморозвитку, не істина, і має фільтруватись і не все створено для того, шоб читач його використовував в ту саму секунду. По друге, я розумію, що якщо книжки пишуться на схожі теми, то вони можуть використовувати схожі історії, але ж не одні і ті самі! Та по третє, давайте почну з самої історії. Колись давно у спекотній долині будували величезний собор. Всі навколо гуло від стукоту молотів, куряви та тупоту ніг. Сонце нещадно пекло, а повітря було важким і гарячим, наче біля печі. Поздовж дороги сиділи робітники й витесували з грубого, шорсткого граніту рівні блоки. Повз майданчик проходив подорожній. Зацікавившись великим будівництвом, він підійшов до першого чоловіка, який з люттю вдаряв молотом по каменю. Обличчя робітника було вкрите пилом і піт заливав йому очі. — Що ти робиш, чоловіче? — запитав подорожній. Каменяр витер чоло брудною рукавичкою, важко зітхнув і роздратовано вигукнув: — Хіба ти сам не бачиш? Я тягаю це кляте важке каміння, спину собі ламаю й до крові стираю руки! Це найжахливіша робота у світі! Подорожній співчутливо кивнув і пішов далі. Невдовзі він побачив другого чоловіка, який працював мовчки й ритмічно. Його рухи були спокійними, а обличчя — абсолютно байдужим. — А ти що робиш? — спитав його мандрівник. Другий робітник на мить відклав зубило, знизав плечима й спокійно відповів: — Я тешу каміння. За це мені платять по п'ять срібняків на день. Цього якраз вистачає, щоб надурити голод і погодувати свою сім'ю. Робота як робота. Подорожній подякував і рушив далі. Трохи віддалік працював третій каменяр. Він робив те саме: висікав з гранітного валуна такій самий квадратний блок. Але в його рухах була якась особлива легкість, а в очах світилася гордість. Він навіть стиха наспівував якусь мелодію. — А яка твоя справа? Що робиш ти? — знову запитав подорожній. Третій чоловік зупинився, випростав спину, подивився в небо на високі риштовання й із посмішкою промовив: — Я будую собор, який стоятиме віками й надихатиме людей! І всі автори подають цю історію з таким, що не будьте як перші два каменярі, будьте як третій каменяр. Але це якась казочка для ідеального світу. В реальному ж світі, ми всі звичайні люди і маємо різні періоди чи можливості в нашому житті: - Інколи ми можемо працювати на роботі, де ми не бачимо багато сенсу (в самому проекті наприклад), але це робота яка дає нам можливість гарно жити, та забеспечувати родину - Інколи, це просто робота, вона не приносить радості, але ми можемо не мати можливості змінити цю роботу. Можуть бути різні причини, але це теж частина життя, і частина цього світу. - А інколи, може статись, що ми маємо можливість і бачимо в роботі - якусь вищу мету! Але добре щоб тоді ще з цієї роботи ми могли і отримувати гарну оплату, а не тільки працювати за ідею. І так, кожна робота має свої плюси і мінуси, якась буде більше виснажувати фізично, інша ментально або фізично та ментально разом. Хотілось просто якось трохи нормалізувати реальність, забрати ось це “знайдіть свою мету”, і забрати той інстаграмний фільтр, який закриває справжню реальність де люди мають безліч проблем і викликів. Але це нормально, що у більшості людей, робота, яка може не мати якусь вищу мету, і що тепер з цього? Примітка - я теж і не кажу шо мати таку мету погано, просто мені не подобається ця ідеалізація одного варіанту, і хейт двох інших. І взагалі - подання прикладу з трьох варіантів. Створення лише трьох можливих опцій відношення до роботи. Опцій безліч, історій для прикладів - теж тьма, старайтесь краще, автори книг по саморозвитку, do your research. Дякую.