ЧАТ - и ПРОЧАЯ НЕЧИСТЬ

НЕ ВІДВОДЬТЕ ДІТЕЙ ВІД ПРОТЕЗІВ! ВІДВОДЬТЕ ЇХ ВІД НЕПОВАГИ! Саме це я хотіла сказати після нашої поїздки потягом. З нами їхала група дітей від 7 до 14 років. Я розумію, що протези викликають цікавість. Дитина може подивитися. Може не знати, що це. Може запитати. І знаєте що? Запитати — нормально. Ненормально — десять разів ходити повз купе, тикати пальцем, голосно кричати одне одному: «Ти бачив? Дивись! У нього протез!» Бо в цей момент перед вами вже не «щось цікаве». Перед вами — людина. І наша з вами реальність .. Людина, яка чує кожне слово. Яка бачить кожен погляд. Яка чудово розуміє,коли на неї дивляться не з цікавістю, а як на дивину. І найбільше мене зачепило навіть не це. Дівчинка з цієї групи мала місце поруч із нами. Але дорослі забрали її з купе, бо переживали, що їй буде емоційно важко бачити людину з протезом. А людині з протезом емоційно легко, коли навколо неї ходять і показують пальцями? Ось де питання. Можливо, дітей не потрібно захищати від протезів. Можливо, їх потрібно захищати від неправильного ставлення до людей. Бо протез — це не щось страшне. Це частина життя людини. І я дуже хочу, щоб наступне покоління знало: не треба відводити очі, треба вміти дивитися з повагою. Бо суспільство змінюється не тоді, коли ми говоримо про толерантність, в саме тоді, коли ми вчимо правильно своїх дітей.

💙💛Друзі, пам'ятаєте я писала тут про Козацькі Хрести на Одещині .. Час Одесі прийняти естафету від Дніпра, міський голова якого зробив фундаментальний крок до відновлення історичної справедливості. 19 серпня рішенням сесії Дніпровської міської ради офіційно затверджено 500-річну історію міста та його козацьке коріння. російсько-імперську брехню про «заснування міста Катькою II» остаточно відкинуто. Що чекають очільники Одеси? Що їм ще бракує? ​Адже с​простування міфу про 1794 рік для Одеси — це не абстрактна дискусія, а питання нашої перемоги в інформаційній війні. Історики вже давно довели, а археологи та некрополісти наочно підтвердили: Одесі не 230 років, а щонайменше понад 600! - Перша писемна згадка про наш порт Коцюбіїв (Хаджибей) сягає 1415 року (хроніка Яна Длугоша). - ​Живий доказ — Сотниківський цвинтар: На Шкодовій горі в Одесі спочивають цілі козацькі родини, які жили тут, розбудовували це місто та творили його традиції. Найстаріші кам’яні хрести там датовані 1791 роком — за три роки до імперського рескрипту! Саме з ракушняку, видобутого козаками-каменярами, зводилися перші будинки та портові споруди Одеси. - ​Беззаперечні археологічні знахідки: Новітні розкопки на Приморському бульварі довели існування тут античної Гавані Істріан (V–III ст. до н. е.), золотоординського торговельного осередку XIV ст. та веж османського замку Хаджибей, у будівництві якого використовували ті самі античні блоки. ​За чим затримка в Одесі пане Ковалю, пане Лисак? ​Аби повернути Одесі її справжню історію, від депутатів Одеської міської ради вимагається лише один юридично простий крок — внести відповідні зміни до Статуту міста та викреслити імперську дату 2 вересня. І варто це вже зробити! Для цього потрібна лише політична воля та повага до власної громади. Триматися за 2 вересня і казок про Катьку II — це свідоме отруєння свідомості містян та капітуляція перед ворожою пропагандою. ​Одеса — це місто з глибоким козацьким, українським та європейським корі

... І ще до посту☝️ Ви всі говорите: Дніпропетровська обл.? ДНІПРОВСЬКА --якщо,що .. Чи в раді мають проголосувати ?

...І знов ТОРГОВИЙ, знову КРИВИЙ РІГ! Ви думаєте спинеться убивця?! Коли йому постійно пробачають, Усе що він накоїв залюбки, Червону вистилаючи доріжку, Звичайно, має бути навпаки! Та ворогу "підставити підніжку", Наважилися мабуть тільки ми! І кожне наше місто, що страждає Від наслідків кривавої війни! Це вторгнення триватиме роки?! Поки цю біль виносимо терпляче .. А маємо захищеними будь! Хоча усе це фікція, і тільки! Людей живими вже не повернуть, - Хвилює лиш одне Всевишній - Скільки?! Усе це відчувати на собі! Коли твій дім, як "ластиком" стирають, У навіть неспівставній боротьбі, З ординцями, що кількісно не знають, Ні рівних, ні жорстокіших собі. 🙏ТРИМАЄМОСЬ! 💙💛Ми на своїй землі! Століття чи віки, Уже не знаю, Іде війна з рашиzzтzzьким організмом. 12 років ми у боротьбі! З усім властивим УКРАЇНЦЯМ оптимізмом! "МАДЯР, АЗОВ, ХОЛОДНИЙ ЯР І АХІЛЕС" І ВСІ, КОГО ТУТ НЕ НАЗВАЛА, ВБИВАЙТЕ НЕЧИСТЬ, ВИПАЛІТЬ маZZкву! Звільніть Планету, Від рашиzzтzzьких організмів!

Фото👇 Він зупинив танкову колону гіркіна під Слов'янськом. Сьогодні йому - 40. Уявіть: ніч, 43 десантники, мінний шлагбаум і танкова колона ворога, яка пре на прорив. Вони могли загинути. Але не пропустили. Сьогодні командиру того бою - 40 років. Знайомтесь: майор Андрій Ткачук - Герой України, який не віддав рідну землю. Андрій Ткачук отримав Золоту Зірку за оборону малої батьківщини. У ніч з 4 на 5 липня 2014 року під Слов'янськом його підрозділ разом із бійцями МВС зупинив колону бойовиків гіркіна. Танк, дві БМП, БМД, легкове авто та понад 20 убитих окупантів - такою була ціна їхньої спроби прорватися. Він родом з Донеччини, з міста, яке колись називалося Красноармійськ, тепер - Покровськ. Він майже не виїздить з рідного краю - боронить його з перших днів війни. Його надихнув батько-льотчик. З 2003 року - у 25-й бригаді, пройшов шлях від командира взводу до заступника начальника штабу. Для нього десантник - це не посада, а стан душі. Армія - сімейна справа. Його дружина Катерина - теж десантниця. Вона виховує їхнього сина Ігоря вдома, поки чоловік на передовій. Війна для нього почалася ще до АТО - у березні 2014-го. Він блокував рідне місто, тримав аеродром у Краматорську. Натовпи, обдурені пропагандою, кидалися під броньовики, але він не відступив. Коли місцеві вимагали, щоб "забиралися з їхньої землі", Ткачук відповів: "Це і мій край. Я родом з Красноармійська. Так що захищаю свою землю". Головна битва сталася біля стели на в'їзді до Слов'янська. Це був єдиний блокпост, через який колона гіркіна не змогла прорватися. Ворог бив із мінометів, танків і БМП. Танк підірвався на мінах, бронетехніку знищили гранатометами. У цьому бою загинули двоє десантників, четверо поранено. Самого Андрія контузило, але він відмовився від евакуації. Пізніше воював у Дебальцевому, Шахтарську, Вуглегірську. Біля Нижньої Кринки отримав поранення в руку - куля пройшла навиліт. Сьогодні Андрію Ткачуку - 40. Він досі в строю. Поза армією