Есть свет? 💡 Краматорск

Енергетики існують ніби поза кадром. Їх немає в гучних новинах і щоденних підсумках, їхні імена рідко звучать уголос. Про них згадують лише в момент, коли темрява заходить у дім, коли перестає гріти батарея, коли телефон повільно гасне, а ніч здається надто довгою і холодною. Але для них ця ніч — робоча. Вона триває на вітрі, на морозі, серед диму, на висоті, в багнюці, між обгорілими конструкціями й зруйнованими станціями. Їхні руки не знають тепла. Шкіра тріскається, рветься до крові, кров схоплюється кригою, і з кожним рухом біль стає глибшим. Саме цими руками вони наосліп шукають обриви, зчищають лід з контактів, утримують інструменти, що не слухаються, з’єднують дроти, міняють ізолятори, підіймаються на опори, перевіряють трансформатори, запускають резервні лінії й знову збирають те, що намагалися знищити разом із життям. Вони не бронзові й не безсмертні. Вони втомлюються так, що тремтіння в руках уже не від холоду. Буває, сльози з’являються не від страху, а від перенапруги й усвідомлення відповідальності, бо помилки тут не пробачають, бо за кожним дротом — чиясь лікарня, чиясь дитяча кімната, чиясь ніч без світла і тепла. Їх майже не залишилося. Ті, хто міг би стояти поруч, давно на фронті. Критична інфраструктура тримається на одиницях. Коли ви бачите енергетика біля обірваної лінії в селі, на узбіччі дороги, між будинками чи серед поля — зупиніться. Подякуйте. Принесіть гарячого чаю, домашнього, простого, з печивом. Теплом можна ділитися навіть тоді, коли його здається замало. Пам’ятайте: кожна лампа, що знову спалахує у вашому домі, кожен чайник, який починає шуміти, кожна жива кімната — це результат людських рук. Світло тримається не на дротах. Воно тримається на людях. Шана і вдячність усім енергетикам країни. Доземний уклін.