Таінка коменти

- Танюша, ви заслужилі поріцанійє в моіх глазах! - написала мені жінка після однієї з зустрічей в жіночому колі Києва.Я прочитала і посміхнулась.Я навіть розумію, що саме її шокувало.Але не виправдовуюсь за своє життя, бо це мій вибір як його проживати.І я знаю, як ті, що виросли при Союзі хочуть надавати нам безкоштовних порад, які нікому не потрібні.- Відпишетесь? - просто спитала я, наче підштовхуючи людину не мучитись і не поріцать мене знову і знову.Бо змінюватись не збираюсь.Навпаки записалась в Клуб Деграданток України (але це зовсім інша історія).- Нєт, что ви. Ви мєня падсаділі на сваі тєксти. Я проста пастарайюсь забить, что ви нє ідєальна...- Краще не забувайте, бо я геть не ідеальна. Як і всі, хто живий. Ідеалів не існує взагалі. Навіть на витвори мистецтв знаходяться критики і багато.Але мені радісно, що ви поділились. Бо я ледь не забула, що таке буває. Якось давно не відчувала нічого подібного.- Танюша, ви нє растроілісь ні каплі?- Ні, багато людей придумують собі про мене якісь певні якості, історії, примальовують мені ледь не святість, але ж я геть не така.І мені приємно, що тепер ви будете сприймати мене як живу людину зі своїми вадами і неідеальністю.Бо ті німби, навішані іншими, інколи давлять, а не прикрашають.Тому я завжди дякую і посміхаюсь. Мені дійсно цікаво як мене сприймають.І як після справжнього спілкування інколи думка змінюється, а інколи навпаки, людина настільки тонко відчула мене по текстах, що при живому спілкуванні лише підтвердила свої думки.- А я всю жизнь старалась бить ідєальной.. І нікто етава нє ценіл.. Ні радітєлі, ні муж, ні дєті, ні начальство...- Ну у вас ще є час все змінити і пожити як ви б хотіли. От ви про що мрієте?- Я, Танєчка, мрію пра Єгіпєт, там гдє ви плавалі с чєрєпахамі.. Но я адна байюсь. Всьо такі морє... Вдруг что, нада чтоби кто та бил рядам..- Ну от, ми вчора на Деградації якраз обговорювали, що можемо разом з дівчатами організовувати такі тури - на море чи екскурсійні..І дешевше, і веселіше, і комфортні

Колись я мала змогу не цікавитись політикою.. Наприклад, не подобається мені росія - могла б не читати новин про них, не знати коли і що вони святкують, над чим ридають і т.д.Зараз я вимушена знати і аналізувати все. У вихідні на росії вибори. І нелюди запросили можливість проголосувати без наших обстрілів.І ми ВКОТРЕ гарантували їм тихе небо.Ми завжди виконуємо свої обіцянки, а рашисти навпаки.Наша немудра влада ВКОТРЕ не торгується і не каже:- Тоді й ви гарантуйте нам без обстрілів ВСІ дні (а не лише день виборів). Покажіть, що ви не порушите свої обіцянки.Українська влада-шапіто підігрує ворогу.Розумію за яке місце тримає їх пХУтін, але нам від того не легше. Щовечора ми лягаємо спати і бачимо в моніторах, що загроза балістики і цирконів ВИСОКА.ЗСУ розуміють, що раз зарядили, значить прилетить.Тому тривожні люди, які не витримують стільки діб обстрілів без сну, ще звечора йдуть лягати спати в метро.Це дуже не зручно, я вам скажу.Але жити на високому поверсі, коли навколо все вибухає дуже страшно.Хоча і не на високому поверсі теж, бо стіни стрибають всюди однаково. Після операції мені не можна піднімати важкого, тому я всюди подорожую з невеличкими валізками.Вона яскрава і котиться поряд, підстрибуючи на камінчиках та полегшуючи моє життя.На неї можна ставити каву, книжку, і навіть ноги, коли довго чекаєш на транспорт.Але ввечері звук її коліс стає надто гучним і тривожним.Насправді ні гучність ні вібрації не змінюються протягом дня.Просто на вечір все затихає.Навколо нема ні людей, ні машин, ні музики. В магазинах пусто. В ресторанах, кафе, караоке - давно не зустрінеш людей.Дуже багато виїхало, ще більше не дозволяють собі ніяких надмірностей для душі.Бізнес виживає з останніх сил.Піднімається вартість оренди, комунальних платежів, ростуть податки, душать підприємців.Постійні нальоти і бомбардування гнусні рушать не лише стіни і склади - забирають найцінніше - життя і майбутнє. Їду пізно - останніми рейсами метро. Радію, що змінили комендантську годину і продовж

Про "бл..дь" точно відмічено, в унісон зі мною. А раніше матюччя на слух не переносила.

Коли я була молода і прекрасна, я ходила виключно на високих підборах. Не тому, що мала невисокий зріст, а тому що мені так подобалось - худа, струнка, я цокала підборами що ще більше подовжували мої і без того не короткі ноги.А тато постійно слідкував щоб набійки на підборах були цілі.Я багато ходила завжди. Одного разу спеціальна резина яку він приклеював мені на підбори скінчилась і він зробив мені металеві набійки.Вони гриміли так, що закладало вуха (мені так здавалось).Я йшла по переходах, метро, бруківці і мені здавалось, що мої підбори висікають іскри з каменю.І я вже думала сказати татові, щоб ніколи більше не підковував мене так ))Але... Їду я в транспорті і якась істота починає гладити мої ноги, притискаючись позаду, бо багато людей і воно думає, що так можна.Я перелякалась дуже. Серце калатає, але одночасно і накочує на мене злість, бо я завжди мала власні кордони і не дозволяла їх порушувати.Переставляю ногу і впиваюсь підбором чоловіку в черевик.Зависаю на одній нозі і прокручуюсь чуючи як воно верещить і намагається мене спихнути зі свого бота.- Сссуккка кончєннаййа!! - шипить мені в шию.Обертаюсь і максимально холодно кажу:- Наступного разу тобі прилетить в пах так, що більше не встане. Виходжу на зупинці, бо насправді боюсь цього виродка.Він чоловік, як не крути. А я худе і перелякане, але нарване дівчисько, яке завжди обирає дію.І діє. Потім тато декілька років дивувався, чому на деякі особливо улюблені свої черевички я прошу зробити металеві підбори.Він не знав, що це мій захист в критичних ситуаціях.Скажу чесно, так "прокручувалась" на одній нозі я не раз.І найганебніше було, коли один з виродків виявився сином мого босса.При чому підозрювати щось я почала після її розповіді про те, як син повернувся зі скаліченою туфлею "А я казала, що до весілля не носити це взуття!", а потім воно прийшло і в офіс.Зиркнула на нього і побачила страх.Бо в нього мати така, що каструвала б його при мені, якби я нажалілась.Пообіцяв, що більше ніколи.Старався в офіс б

Минулі роки я продавала автобусні тури, бо розуміла, що для тих, кому хочеться зекономити, або нервують чи встигнуть на авіа-рейси це ідеальний варіант.Автобуси курсували швидко і безпечно. Часто приходили раніше графіка і я, навіть не люблячи подібні тури, розуміла, що вони мають право на існування.А протестувавши особисто (як завжди), радила туристам лайфхаки, як то все пережити з мінімальними проблемами.І дуже часто радила максимально ближче доїхати до кордону потягом, а потім вже пересідати в автобус. Цей рік не такий...Рашисти обстрілюють потяги і вокзали.Дуже багато пошкоджено вагонів і потягів, а ще більше знищено автобусів.Це літо було дощовим і на певних рейсах туристи чим могли затикали зливу зі стелі автобусів, бо оператори або транспортні компанії думали, що автобус не пошкоджений, але уламки дронів потрощили подекуди дах і лише дощ виявив це. Останнім часом нелюди почали бомбити і пункти переходу через кордон.Залітати на іноземні території.Наводити жах своїм неприкритим терором на найближчі до нас країни.І все важче розрахувати час щоб встигнути на рейс.І все важче зорієнтувати туристів щодо часу добирання до необхідного курорту автобусом з України. Чому? Зараз розповім.Це буде розповідь про мій власний досвід цими днями. Мої друзі і клієнти в курсі, що я завжди предохраняюсь - в любих ситуаціях. Тому забронювавши рекламний тур по Болгарії я відповідально прочитала програму і вирішила, що варто все ж змінити перевізника і приїхати на курорт раніше. Щоб до роботи прийти до тями після важкої дороги і скласти власне враження про курорт.Змінити перевізника мені хотілось з 2х причин:1. Я все таки надто вимучена і тому взяла ВІП-рейс оператора, якого люблю. В їх ВІП-автобусі ортопедичні крісла, м'якенькі пледи, ніжна і уважна супроводжуюча (от це взагалі найвищий рівень, бо ця жінка ПОСТІЙНО в дорозі і в ній стільки лагідності, доброзичливості і патріотизму, що я декілька разів просто розчулювалась до сліз).2. Автобус оператора, що робить рекламний тур не так